Трикутник аграрного успіху

У газеті Верховної Ради України “Голос України” за 28 жовтня 2020 року надруковано статтю “Трикутник аграрного успіху” голови Ради директорів ГС “АРЛКУ”Миколи Шкурка.

У ній обґрунтовується відновлення на сучасних засадах Міністерства агропромислового розвитку, який має стати диспетчерським хабом щодо виконання директив Національної академії аграрних наук України та ініціатив аграрних об’єднань. Це сприятиме розвитку агропромислового комплексу України, в якому коноплярство належить гідне місце.

Минув рік, як в Україні немає Міністерства аграрної політики та продовольства.

На першому пленарному засіданні народні депутати його ліквідували, а повноваження передали новоствореному Міністерству розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства.

Галузь АПК є фундаментальною підвалиною національної економіки, однак сьогодні через відсутність галузевого центрального органу виконавчої влади багато питань пущено на само-плив, немає державницького підходу чи політичної волі до підтримки вітчизняного виробника. За умов використання останніх резервів — розораних пасовищ, луків, зневоднених боліт, розчищених чагарників, перелісків, галявин — плюс застосування тотальної хімізації підтримується спроможність агроекспорту на рівні досягнутих показників. Проте за такої структури посівних площ під монокультурами з урахуванням погіршення кліматичних умов, особливо в південній частині країни, немає шансів на значне зростання продукції. А отже — на подолання дедалі зростаючого дефіциту бюджету і продовольчого кошика країни. Справа дійшла до того, що на часі говорити не так про глобальну продовольчу безпеку, гарантом якої начебто покликана бути Україна, а про власну, адже за багатьма продовольчими позиціями без імпорту обійтися не можемо.

Водночас наростає антагонізм між об’єднаннями підприємців малого і середнього бізнесу та владою на тлі впливу на неї потужних елітарних бізнес-об’єднань. Останні обстоюють вузькогрупові інтереси, інколи — питання виключно політичного характеру, тому є олігархічними за своєю сутністю. Створені поза межами таких «холдингів» невеликі агрооб’єднання мають обмежений доступ до державних фінансових і адміністративних ресурсів, тому змушені самотужки протистояти політиці центральних органів виконавчої влади.

Ще в попередньому уряді розглядався варіант повернення Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Президент Володимир Зеленський також кілька разів обіцяв відновити його: «Максимум у вересні, коли вийдуть депутати знову працювати, буде призначено окремого міністра сільського господарства та створено Міністерство агропромислового розвитку».

Проте ми досі не бачимо, який буде функціонал міністерства, чим воно займатиметься, якою буде структура. Адже ця справа пов’язана з колосальною підготовчою роботою, якщо говорити про нову парадигму державного управління у сфері агропромислового комплексу.

На думку Інни Мєтєлєвої, яка обіймала посаду заступника міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства й опікувалася питаннями аграрної політики, «відомство має… вирішувати конкретні завдання спільно з галузевими та профільними асоціаціями, політиками та бізнесом. …частина роботи щодо оптимальної структури міністерства була вже зроблена спільно з міжнародними експертами за підтримки ЄС раніше, беручи до уваги кращий міжнародний досвід структури аналогічних міністерств у розвинених країнах із великою часткою агропромислового сектору, але не імплементована у зв’язку з ліквідацією попереднього міністерства».

Спробуємо спроєктувати каркас управлінської структури у вигляді трикутника успіху, що окреслився внаслідок новаторських підходів наявної керівної команди аграрного блоку Мін-економіки. Нині в переліку міністерства є до співпраці 100 асоціацій та організацій, які діють у сфері сільського господарства, переробки сільгоспсировини, розвитку сільських територій. Формат співпраці такий: при директораті розвитку аграрного сектору, зокрема, створено онлайн-робочі групи з розвитку фермерства, дорадництва, кооперації, сільського розвитку, органіки тощо. Члени робочої групи можуть надати пропозиції, які директорат опрацьовує і дає зворотний зв’язок. Слушні актуальні пропозиції набувають статусу проєктів актів і спрямовуються на узгодження згідно з регламентними вимогами. Тобто перший кут трикутника успіху має зайняти новаторська команда міністерства під назвою Міністерство агропромислового розвитку.

Поширеною практикою ефективного управління є співпраця на основі партнерської взаємодії державних структур із громадськими об’єднаннями або громадсько-державне управління. Тут можна використати досвід такої потужної аграрної країни, як Канада. Менеджер Канадського кооперативного зернового проєкту та директор Першого кооперативного елеватора Сергій Курдицький вважає, що найуспішніший варіант, коли влада співпрацює із самими кооперативами та їх об’єднаннями як у розробці, так і в утіленні програм підтримки — тобто з тими, в кого є практичний досвід в кооперативному бізнесі й пряма зацікавленість в ефективному використанні коштів. Так само працюють із новими кооперативами — за їх розвиток і результати роботи мають відповідати кооперативні об’єднання. За такої моделі ефективність державної підтримки набагато вища, ніж тоді, коли просто, як нині, роздаються субсидії. Цим могла б зайнятися одна зі структур міністерства — з розвитку сільськогосподарської кооперації.

Наступним етапом є налагодження діалогу з галузевими аграрними об’єднаннями: громадськими спілками та організаціями, асоціаціями, сільськогосподарськими кооперативними об’єднаннями. До того ж міністерство має убезпечувати агрооб’єднання від недобросовісної конкуренції між собою, а не потурати їй, як є нині, шляхом підтримування пролобійованих потужними операторами ринку, наприклад, дискримінаційних експортних мит, «соєвих правок» тощо. Урахування потреб агрооб’єднань потрібне до затвердження організаційної й штатної структур міністерства. Треба передбачити у структурі міністерства підрозділ, в обов’язки якого входило б сприяння розвитку агрооб’єднань, налагодження комунікацій між ними та із самим міністерством, набуття ними властивостей саморегулівних організацій, щоб агрооб’єднання виконували деякі функції скасованих управлінських структур в агросекторі на обласному і районному рівнях, взаємодіяли з місцевими громадами, що сприятиме престижності й зростанню членства.

При цьому діяльність однієї саморегулівної організації не може бути спрямована на втручання у сферу діяльності іншої. У разі виникнення порушень мають бути передбачені санкції згідно із законами України «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про захист економічної конкуренції», «Про Антимонопольний комітет України», а також згідно з Господарським кодексом України та іншими законодавчими актами. Водночас потрібен закон чи зміни в чинне законодавство щодо галузевих асоціацій, де йтиметься про членство, про консолідацію споріднених асоціацій, добросовісні (недискримінаційні) стосунки між ними, взаємодію асоціацій з органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Потрібне також законодавче вдосконалення лобіювання бізнес-інтересів з метою запобігання встановленню необґрунтованих преференцій для окремих, як правило, потужних, бізнес-об’єднань, що порушують принципи справедливої конкуренції та є дискримінаційними для інших галузей АПК. Сама влада має стати ініціатором створення умов для перетворення громадськості на суб’єкта управління, на того, хто й здійснює владу в державі, як це записано в ст. 5 Конституції України: «…єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Отже, другий кут трикутника успіху мають посісти агрооб’єднання.

В експертному середовищі є поширеною позиція про те, що потрібна кардинально нова структура державного управління в аграрному секторі. Так, економіст Олексій Кущ вважає, що необхідно переходити до кластерних моделей. Нині немає в чистому вигляді окремих галузей. Сільське господарство переплетено з ІТ-сектором, хімічною промисловістю, машинобудуванням, транспортом. Час відмовлятися від старої не-ефективної моделі міністерства, створювати державні агенції з більш розширеним інструментарієм за цільовим призначенням. Утім, за будь-яких варіантів міжгалузеву взаємодію не уявити без наукової складової: навчальної, дослідницько-експериментальної, дорадчо-консультаційної. Цю роботу покликана виконувати наука в агроуніверситетах та академічна, зосереджена в Національній академії аграрних наук України. Як вважає директор департаменту продажів HarvEast Тетяна Алавердова: «Без єдиної стандартизації, яка враховує міжнародні підходи, складно оцінювати якість вирощеного врожаю і можливості його продажу. Особливо це стосується невеликих агрогосподарств України, в яких немає досвіду роботи із закордонними покупцями. Також украй важливо уважно стежити за світовим досвідом і трендами переробки, продумувати всі можливі варіанти безвідходного застосування агропродукції, підтримувати проривні ідеї для галузі, які не тільки допоможуть наздогнати зарубіжні країни, а й сформують нові напрями розвитку галузі та вирощування нішевих зокрема». Цим напрямом мав би зайнятися ще один підрозділ аграрного міністерства — агронаукового розвитку. Свіжим прикладом є участь Мінекономіки у співпраці НААН України з Українською асоціацією виробників картоплі в програмі, яка передбачає залучення державної підтримки до розвитку галузі. За словами заступника міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Тараса Висоцького: «Розвиток такої важливої для АПК галузі, як картоплярство, і загалом овочівництва потребує синергії зусиль Мінекономіки та профільних асоціацій. Відтак наша робоча група розпочинає роботу над програмами розвитку цих галузей з метою усунення імпортозалежності за деякими товарними позиціями, нарощування експорту, створення додаткових робочих місць та збільшення виробництва продукції з доданою вартістю». Отже, третім кутом трикутника успіху має бути сучасна аграрна наука.

Це потягне в ній самій давноочікувані зміни.

Висновки. У сучасних умовах без участі національної науки не можна гарантувати біо-, еко-, продовольчу безпеку української нації. А це і встановлення та контроль параметрів використання природних ресурсів, гармонізація з положеннями майбутньої Національної програми «Здорова нація». На часі підняття статусності Національної академії аграрних наук України, надання їй права законодавчої ініціативи та повноважень центрального органу виконавчої влади. Тож наукова складова: навчальна, дослідницько-експериментальна, дорадчо-консультаційна, є одним із кутів у трикутнику успішного агробізнесу.

Агроасоціації, кооперативні об’єднання формують запит галузі, є ініціаторами законодавчих змін, створюють правила корпоративної поведінки у своїй галузі та вибудовують міжгалузеву гармонізацію, щоб уникнути дискримінації та недобросовісної міжгалузевої конкуренції. Це другий кут трикутника успішності агробізнесу. Зокрема, взаємодія між собою наявних асоціацій у галузі коноплярства, таких як Асоціація «Українські технічні коноплі», Громадська спілка «Асоціація розвитку льонарства і коноплярства України», Громадська організація «Українська конопляна асоціація», Громадська організація «Українська асоціація медичного канабісу», могла б показати суспільству справжню конопляну консолідацію.

Відновлене на сучасних засадах Міністерство агропромислового розвитку має стати диспетчерським хабом щодо виконання директив НААН та ініціатив аграрних об’єднань. У результаті трикутник успіху буде замкнено.

Усе разом сприятиме розвитку АПК України, в якому коноплярству є місце.

До речі
«Усі аграрні асоціації сьогодні стурбовані і мають намір боротись за те, щоб робота Міністерства аграрної політики була відновлена», — заявив голова Української аграрної асоціації Леонід Козаченко.

Громадські організації, які входять до Союзу українського селянства, також звертаються до Президента України Володимира Зеленського з проханням втрутитися в ситуацію, яка виникла, та дотриматися даної обіцянки щодо створення Міністерства аграрної політики як окремого державного органу.

«Сьогодні різко зменшилася кількість сімейних ферм, особистих селянських та фермерських господарств, знелюдюється сільська місцевість. Тільки в південних областях України збанкрутують тисячі фермерських господарств та ОСГ, а загалом українське село може втратити 80—100 тисяч робочих місць!» — ідеться в заяві Союзу українського селянства.

Микола ШКУРКО, голова ради Асоціації розвитку льонарства та коноплярства України.

http://www.golos.com.ua/article/337535

%d блогерам подобається це: